|
Роман Гонтюк першу
олімпійську нагороду здобув у 20-річному віці А
наприкінці минулого року переміг у кількох престижних міжнародних турнірах. На
них, до речі, вихованець тренера Євгена Боднарука заробив більше преміальних,
аніж на Іграх-2004. Нині галичанин готується виступити на своїй другій
Олімпіаді, де має намір поліпшити досягнення чотирирічної давності. 2 лютого,
Романові Гонтюку виповнилося 24 роки. Із цього ми й
розпочали розмову.
– Романе, як відзначитемеш своє 24-річчя?
– На
тренуванні. Адже зараз перебуваю на навчально-тренувальному зборі в
Кончі-Заспі, готуюся до відбірних олімпійських турнірів. А
по-справжньому святкуватиму уродини, коли отримаю ліцензію.
– Дозволиш собі випити щось зі спиртного?
–
Буквально 200 грамів червоного сухого вина. Стільки ж можу випити й на
банкеті після змагань. Недавно був у Єревані на Гран-прі, приуроченому
до ювілею коньячного заводу «Арарат», пригубив трішки вірменського
коньяку, однак він мені не дуже сподобався.
– Бачив твій захопливий півфінальний поєдинок на Олімпіаді в
Афінах проти поляка Роберта Кравчика. Тоді, програючи, ти зумів зробити
переможний прийом за три секунди до фінального гонга...
–
Думаю, що на все воля Божа. Колись на першості світу я вигравав, але
програв за дві секунди до кінця. І на Олімпіаді мені, напевне,
компенсувалося. Таких відчуттів, які мав після перемоги у півфіналі в
Афінах, до того не переживав. І не знаю, чи ще колись переживу. Це
набагато краще від якихось матеріальних благ. Пригадую, волосся дибом
стояло... Словами складно передати ті емоції, враження.
– Коли ти провів переможний прийом, здавалося, що не повірив у свою перемогу. Дивився на суддю, не знаючи, що він скаже...
–
Судді очевидно симпатизували полякові, тож до кінця не вірив, що арбітр
зафіксує мою чисту перемогу. Тоді за частки секунди в моїй голові
прокрутилося стільки думок! Однак, на щастя, арбітр підняв руку. Тільки
тоді я повірив, що виграв.
– Що завадило перемогти у фіналі господаря змагань Іліаса Ілладіса?
–
Було багато причин. Зокрема, не встиг фізично відновитися після
півфінального поєдинку. Але основна причина – не налаштувався належно
психологічно, внутрішньо задовольнився другим місцем. Шкода, що на
Олімпіаді не було мого особистого тренера. Думаю, він міг би мене
належно налаштувати на перемогу.
– Правда, що під час Олімпіади вся Надвірна молилася за тебе й замовляла Службу Божу?
– Не знаю, як усе місто, але половина міста – точно (сміється).
– Мер столиці Омельченко обіцяв призерам Ігор-2004 дати квартири в Києві. Ти отримав свою?
–
На превеликий жаль, ні. Маю заповітну мрію – отримати квартиру в Києві.
Я від дев’ятого класу навчався там у спортивному ліцеї-інтернаті й нині
у столиці проводжу багато часу на навчально-тренувальних зборах.
«Перебиваюся» то в готелях, то в гуртожитках... Прописаний у Києві й
хочу мати там своє помешкання, проте наразі складно вирішити це питання.
– Мабуть, найкращий спосіб – перемогти на Олімпіаді в Пекіні...
– Думаю, так. Але це не так просто. Наразі маю завдання потрапити на Ігри.
– Яке місце посідаєш зараз в олімпійському відбірному рейтингу?
–
У європейському – четверте (дев’ять перших потрапляють на Олімпійські
ігри). Але все може змінитися, тож налаштовуюсь успішно виступити ще на
кількох ліцензійних турнірах. Перший із них для мене стартує 8 лютого в
Парижі – Суперкубок світу. Якщо потраплю на Олімпіаду, то ставитиму
перед собою найвищу мету – здобути "золото".
– Після Олімпіади ти казав, що мрієш придбати хороший автомобіль. Мрія здійснилася?
– Так. Їжджу чорною "Маздою-6" 2007 року випуску.
– У жовтні минулого року у фіналі міжнародного турніру в
Мегіоні (Росія) ти переміг росіянина Івана Ніфонтова на передостанній
секунді. Це вже стало твоєю приємною традицією?
– Ти
правильно помітив: останнім часом частенько виграю на останніх
секундах. На все воля Божа. У Мегіоні все сталося само собою. А ще мав
велике бажання перемогти.
– На тому турнірі приз за перше місце становив 80 тисяч доларів. Знаю, що тобі затримували виплату гонорару...
– Половину суми вже переказали. Другу половину наразі очікую. Щоправда, 80 тисяч не буде. 30 відсотків знімуть на податки.
– Через місяць після турніру в Мегіоні на змаганнях Гран-прі
в Єревані ти здобув блискучу перемогу, перемігши у фіналі грузина
Кевхішвілі за чотири секунди. Відтак, окрім 20 тисяч доларів за
перемогу, отримав іще й спеціальний приз – 10 тисяч доларів за
найкоротше протистояння. Як тобі вдалося за такий короткий час заробити
таку суму?
– Знаєш, у дзюдо часто трапляються непередбачувані ситуації. А загалом, як і в Мегіоні, дуже прагнув перемогти.
– Ти готував прийом проти Кевхішвілі чи він був спонтанним?
– Звісно, ми готували його.
– Якщо не таємниця, куди вкладаєш зароблені гроші?
– Наразі не розпочинаю жодної справи, бо будь-якою справою потрібно займатися серйозно. Вкладаю гроші в банк під відсотки.
– Знаю, ти не байдужий до громадсько-політичного життя...
–
Справді, я – депутат Надвірнянської районної ради. Входжу у фракцію
БЮТ, хоча є позапартійним. Коли маю змогу, відвідую сесійні засідання.
Але на сьогодні це складно, бо готуюся до Олімпійських ігор. Приємно,
що депутати й голова районної ради з розумінням ставляться до цього.
Вони усвідомлюють, що відстоюю честь Надвірнянщини у світі.
– Ти навчаєшся в Тернопільському національному економічному університеті. Як дається навчання?
– Так, навчаюся на четвертому курсі на факультеті банківської справи. У мене вільний графік через заняття спортом.
– В одному з інтерв’ю ти сказав, що після Олімпіади зробив
подарунок батькам – відправив на відпочинок, де зі зміною обстановки в
них відновилися старі почуття...
– Тоді, до речі, я їздив
разом із батьками. Вони до того ніколи не виїжджали за межі
Івано-Франківщини. Ми відпочивали в місті Хмільнику Вінницької області.
Мені сподобалося, як батьки ставились одне до одного там, як
спілкувалися. Вдома ж завжди були якісь проблеми.
– Нещодавно в інтерв’ю ти заявив, що не плануєш до Олімпіади серйозних стосунків із дівчатами. А несерйозних?
– Ну, я ж теж людина... Тільки треба знати, де й коли.
– Кажуть, любиш порибалили. Який найбільший улов?
–
Якось зловив 15 штук форелі. А недавно львівський дзюдоїст Сергій
Дребот запросив на риболовлю на Дністер. Думаю, там поб’ю свій рекорд –
ловитиму сомів, іншу велику рибу.
– Що скажеш про перспективи Сергія Дребота?
–
Передусім, що він мій хороший друг, із яким ми постійно разом – на
зборах, змаганнях. Розуміємо один одного, підтримуємо у важку хвилину.
А ще в нас є одна спільна риса – «ганяємо» багато ваги. Це важко
психологічно. Треба спершу поборотися зі своєю вагою, а потім вийти на
татамі й довести, що ми гідні борці. Сергій упевнений у собі. У нього
зараз трохи складніша ситуацію із здобуттям олімпійської ліцензії, але
тренери все одно вірять, що він її здобуде.
– Романе, чи доводилося бувати у Львові?
–
Звичайно. Мені дуже подобається ваше красиве старовинне місто. Думаю,
частіше відвідуватиму Львів, бо маю друга Дребота з галицької столиці.
– Коли будеш у Львові наступного разу?
– А от про це запитай у Дребота – коли він запросить мене (сміється).
|
