Роман ГОНТЮК: "У Лондоні-2012 черга за золотою медаллю"
24.09.2008 01:08

"Бронза" Ігор-2008 стала для 24-річного прикарпатського дзюдоїста Романа Гонтюка другою олімпійською нагородою. Чотири роки тому в Афінах уродженець невеликого прикарпатського містечка Надвірна виборов срібну медаль. Але пекінська відзнака є особливою не лише для самого спортсмена, а й для всієї збірної України. Адже вона виявилася першою в скарбничці "синьо-жовтих" і вселила в наших олімпійців віру у власні сили. Ця впевненість вилилася в найуспішніший виступ української команди на олімпіадах за всі роки незалежності.

- Романе, для початку неспортивне питання. На телебаченні ваше прізвище вимовляють здебільше з наголосом на останньому складі. Ви родом з Прикарпаття, а там, як я знаю, воно звучить інакше.
- Справді, вдома, в Надвірній, ми вимовляємо моє прізвище з наголосом на першому складі. Але часта неправильна вимова не викликає негативних емоцій. Адже я залишаюся тим самим Романом Гонтюком.
- От і добре. Давайте тоді згадаємо про Пекін і Олімпіаду. Чи очікували, що станете першим медалістом у складі нашої збірної?
- Я, звичайно, сподівався здобути медаль - про це, гадаю, мріє кожен спортсмен. Але не очікував, що зроблю це першим у збірній. Тим більше, що минуло вже чотири дні змагань, а нагород у нас не з'явилося.
- У вашому доробку вже була олімпійська нагорода з попередніх Ігор у Афінах...
- Так, відзнака з Китаю начебто нижче за цінністю, ніж із Греції, але для мене ця "бронза" на вагу золота, бо здобував її важко, можна сказати, вистраждав. Усі бачили мої емоції. Ці відчуття, насправді, дуже важко передати словами. Коли клубок у горлі, мало не сльози на очах. Але ці переживання приємні - у ті моменти відчуваєш, що ти вже чогось досяг, що не дарма живеш на цьому світі.
- Напевно, додавалося розуміння важливості того факту, що це перша медаль збірної на Олімпіаді?
- Звісно. На неї всі очікували: вболівальники, спортсмени, керівники нашої делегації. Після перших невдалих днів у когось уже опустилися руки, тому ця нагорода дала нам серйозний поштовх, дала заряд позитиву іншим спортсменам. Тішуся, що одразу після моєї "бронзи" у нас почалася злива медалей.
- Ця перемога була святом для всієї країни, а вас навіть привітав особисто Президент. Про що він говорив?
- Дуже приємно було, що Віктор Ющенко зателефонував саме в той момент, коли закінчилась моя переможна сутичка. Він привітав, щиро подякував за медаль, за український прапор на Олімпіаді, який я мав із собою, - власне за те, що я зробив.
- З якими проблемами довелося зіткнутися у Пекіні? Напередодні багато говорили про місцеву екологію.
- Непросто було пройти акліматизацію - довелося важкувато. В Україні  клімат сухіший, а там - більш вологий. Але ми приїхали заздалегідь, за два тижні до старту Олімпіади, правильно підійшли до тренувань та відповідно розрахували їхній графік.
- А як стосовно побутових умов?
- Із проживанням не було жодних проблем, адже ми їхали не відпочивати у п'ятизіркові готелі, а боротися за медалі для себе та своєї держави. Китайці були гостинними, завжди привітними, та й загалом усе організували на найвищому рівні.
Так само з харчуванням: можна було вибрати щось прийнятне для себе. Китайська ж їжа швидко набридає. Особисто мені дуже хотілося сала, українського борщу, вареників.
- У себе в Надвірній ви, мабуть, справжній герой?
- Можна так сказати. Після перемоги, здавалося, всі жителі мого міста телефонували й хотіли привітати з нагородою. Тепер, наскільки відомо, мене збираються зробити почесним громадянином Надвірної. Депутати міськради зараз якраз займаються над усіма тонкощами цього питання.
    Дуже було приємно, коли я приїхав додому й мене зустріло все міське керівництво. Розповідали, як уболівали за мене, переживали. Відзначили не тільки словами. ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" нагородило мене премією розміром в 50 тисяч гривень за прославляння нашого краю. Приємно виступати, коли розумієш, що представляєш свою батьківщину. І ще приємніше, коли земляки пам'ятають про тебе.
    Нас ще продовжують відзначати на різних рівнях. Наприклад, "губернатор" області дуже хоче побачити. Він також сказав, що олімпійці нашої області не будуть ображені за внесок у прославляння регіону.
- Чи підтримували вас до успішного виступу в Китаї?
- Мені гріх скаржитися. Після афінської медалі від мене знову чекали сходження на п'єдестал, усіляко підтримували. Я мав усе для того, щоб готуватися в гідних умовах і перемагати. На Олімпіаді в Греції мені було лише 20 років, тому в Пекіні серйозно налаштовувався на "золото". Трішки не вийшло.
- Кажуть, перед від'їздом до Пекіна вас непокоїла травма.
- Певні проблеми з коліном відчував. Можливо, це також вплинуло на результат. Дзюдо - непередбачуваний вид спорту. Але я дякую Богу, батькам та Україні за те, що зумів здобути медаль, яку вирвав зубами, кров'ю і потом.
- Чи задоволені наші медалісти державними відзнаками за свою працю?
- Звичайно. У нас відбулася урочиста зустріч із Президентом, з мером Києва. Нарешті вирішилося моє квартирне питання, яке довгий час перебувала в підвішеному стані. (вже через 3 тижні після завершення Олімпіади спортсмен нарешті отримав ключі від омріяної квартири в столиці. - Ред.).
    Будь-яка важка праця має бути винагороджена, а спортсмени працюють дуже багато. І передусім вони роблять це задля слави нашої держави, адже Україну пізнають передусім завдяки спорту.
- То Роман Гонтюк має серйозний намір стати киянином?
- Так. Уже зараз практично переїхав до столиці. Це велике місто, тут більше можливостей для тренування, зростає кількість спаринг-партнерів. І просто хочеться мати якийсь свій куток, куди можна повернутися надвечір. Набридло вже тинятися готелями й гуртожитками.
- Не важко залишати рідне місто?
- А я й нині там постійно буваю. Можна жити в одному місті і залишатися мешканцем другого. Я ніколи не зраджу свою малу батьківщину - Надвірну. Бо там народився, живу, надалі буду там серцем і прославлятиму свою країну та Прикарпаття. І навіть якщо переїду зовсім до Києва, навпроти мого прізвища завжди буде згадуватись Івано-Франківська область.
- Спортивне Прикарпаття зараз найчастіше згадується в контексті перемог його представників у єдиноборствах. Ігрові види натомість перебувають в занепаді. Чому склалася така ситуація?
- Напевно, причина передусім криється в фінансових проблемах. Набагато важче сформувати футбольну чи баскетбольну команду, згуртувати, утримувати її фінансово. Єдиноборства ж вимагають менше коштів. Тут простіше розвивати якогось конкретного спортсмена, що подає великі надії. А наш край завжди славився атлетами.
- Зараз у вас період своєрідного відпочинку - нагородження, прийоми. А коли знову плануєте повернутися до тренувань?
- Думаю, що ще десь зо два місяці буде однаковий графік - преса, нагородження. І я б не сказав, що це відпочинок. Ми не публічні люди, не звикли давати інтерв'ю настільки часто. Атака журналістів після повернення трохи виснажує.
- На вулицях упізнають?
- І таке є. Це чудово, коли до тебе підходять незнайомі люди і розповідають, як вони вболівали за тебе, переживали. А ти справді гордий за те, що зробив.
    Але ще деякий час нас пам'ятатимуть, а далі на першому плані будуть нові перемоги, в інших видах спорту, і олімпійці зможуть нарешті перейти до звичного розпорядку. Мені це вже відомо, адже після Афін була точнісінько така ситуація. Тобто це й приємно, але трішки й важко.
- Мабуть, це не найгірша втома?
- Мабуть. Ми гідно перенесемо і це випробовування (сміється). Загалом, такий тягар також небезпечний, адже легко можна вхопити "зірочку". Серед наших олімпійців є дуже молоді люди, які раніше подібного не переживали. Дехто, можливо, й я в тому числі, ще можемо не усвідомлювати того, що ми зробили. Тому важливо правильно сприйняти цю ситуацію і відповідно з неї вийти, бо падати з висот дуже боляче.
- Олімпійські здобутки мають зробити нашу молодь дорослішою...
- Звичайно. Олімпіада є своєрідною школою як для медалістів, так і звичайних спортсменів-учасників. Це величезний досвід на все життя, який більше ні з чим не може зрівнятися.
- Від мрії про олімпійське "золото" ви ще не відмовилися?
- Аж ніяк. У Лондоні-2012 мені буде лише 28, а це далеко не крайня межа для дзюдоїстів. "Бронзу" й "срібло" я вже маю, тепер черга за золотою медаллю. Так би мовити, для повного комплекту (посміхається).

"Україна Молода"

 
Баннер
Баннер
    Сделать стартовой     Добавить в избранное/заладки
 

2006-2009 "Дзюдо Украины" Все права на авторские материалы принадлежат редакции. Права на перепечатанные материалы сохраняются за первоисточником.
При перепечатке авторских материалов/новостей обязательна ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на информационное агентство "Дзюдо Украины".
Редакция может не разделять мнение авторов и не несет ответственности за авторские материалы.
Сайт разработан в «Кузне Двалина» в 2009 году.